Промова у справі приватного обвинувачення

•  Кваліфікація.

Перше, з чого я хотіла б почати, це питання кваліфікації цього злочину. Відповідальність за ч.2 ст. 125 КК України настає у випадку заподіяння тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я (тривалістю понад шести днів, але не більше як три тижні (21 день), або незначну втрату працездатності.

Згідно акту судово-медичного дослідження №5267 (а.с. 19), зробленого 27 липня 2003 року, тобто одразу після події, потерпілому А. заподіяно легкі тілесні ушкодження, які спричинили розлад здоров'я на строк не більше 6 днів. Згідно п. 2.3.5. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. N 6, легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів.

Отже відповідальність в цьому випадку має наставати за ч.1 ст. 125 КК України, а не за ч.2 цієї статті.

Крім того, у постанові про відмову в порушення кримінальної справи вказано, що Ш. декілька разів вдарив потерпілого по обличчю, після чого повалив його на землю, коли той піднявся, ще декілька разів вдарив його рукою по обличчю. У первинних поясненнях А. молодшому лейтенанту міліції Карпенко, відібраних 27 липня одразу після пригоди теж фігурують тільки удари по обличчю ( матеріал про відмову в порушення кримінальної справи, а.с. 3-4 ). Про удари по грудях тут немає жодної згадки, як немає слідів від цих ударів при первинному судово-медичному досліджені. Ці удари, а потім і сліди від них з ' являться пізніше.

Що ж стосується другого судово-медичного дослідження, яке було проведено 31 жовтня 2003 року на підставі медичної документації, представленої А., то воно суперечить первинному судово-медичному дослідженню, його висновки ґрунтуються на медичній карті А. з лікарні, куди він потрапив тільки 7 серпня, тобто через 11 днів після інциденту. Вбачається неймовірним, що судово-медичний експерт, який проводив обстеження А. ввечері 27 липня міг “не помітити” такі суттєві травми як перелом носової перегородки та закрита черепно-мозкова травма, а також синяків та саден в області грудної клітині. Немає жодних підстав вважати, що ці “додаткові” травми, яки з'явилися у А. при дослідженні 31 жовтня були отримані ним 27 липня.

Таким чином, навіть якщо б у діях Ш. був склад злочину, його дії мали кваліфікуватися за ч.1 ст. 125 КК України.

•  Стан сильного душневного хвилювання .

Але у цій справі є обставини, які взагалі виключають кримінальну відповідальність підсудного.

Як вбачається з матеріалів справи, поведінка потерпілого А. була негідною, він неодноразово наносив образи як родині підсудного, так і іншим сусідам. Зокрема, він наніс тілесні ушкодження громадянці Фроловій – тільки за те, що вона не поступилась йому стежкою, він вдарив її ногою у стегно.

На агресію А. скаржилися також інші мешканці будинку – Т. Леонід Дмитрович, К. Тамара Михайлівна, Т. Валентина Львовна, К. Олександра, К. Тетяна, С. Валентина Василівна - їх заяви долучені до справи.

А. неодноразово підписував зобов'язання вирішувати спірні питання мирним шляхом або через суд замість знущань та побиття.

Але родина Ш. викликала особливу ненависть А.. Його дратували теплі взаємини подружжя, їх доброзичливі стосунки з сусідами, а особливо – належність до єврейської релігії. Він неодноразово промовляв їм: “Я вас виселю звідси. Ви не маєте права тут жити. Вам вже давно пора жити там. Нам без вас буде легше дихати”. Я хочу звернути увагу суду на те, що ці слова були адресовані біженцям – людям, які вже один раз в своєму житті чули щось подібне, вже один раз вони втратили свою батьківщину та знайшли притулок в нашій державі, і наша держава надала їм можливість жити тут, сповідати свою релігію та зобов'язалась захищати їх права. Почуття біженців, які знають що таке війна, що таке залишитися без даху та не мати жодної надії на завтрашній день, найбільш вразливі. Це дуже добре розумів А. та навмисно спричиняв їм біль. Ситуація загострювалася, зростала напруга, розв'язка мала настати. Повторювалися образи, накопичувалися негативні емоції. Вона настала 27 липня 2003 р.

Ввечері, повертаючись додому, дружина підсудного Ш. побачила закриту калитку та поскаржилася сусідові, що “люди зовсім втратили розум, збудувавши всюди забори та поставивши на них запори”. Знову задзвеніли в жаркому літньому повітрі слова образ, знову кривда, знову знущання. А. стверджує, що він почув від пані Ш. слова “ідіот, дурак, превратил дом в концлагерь” та інше, та чемно запропонував їй поміняти квартиру та виїхати із дому. По-перше, враховуючи вік та стан слуху потерпілого, викликає певний сумнів що він міг адекватно розібрати те, що казала Ш. з відстані 13 метрів – саме стільки відділяє калитку, де вона стояла від лавки, де він сидів. По-друге, пропонуючи міняти квартиру та виїжджати з дому, потерпілий, знаючи історію родини Ш., не міг не розуміти, що ці слова адресовані по-перше до біженців, а по-друге до євреїв, навіть якщо вони не несли негативного підтексту, будуть зрозумілі Ш. однозначно – як чергова спроба натякнути на їх походження та небажаність їх в цьому суспільстві.

Побачивши дружину в такому розпачі і сльозах та почувши від неї про ту тяжку образу, яку наніс їй А., нерви у підсудного не витримали, і як будь-який порядний чоловік, він не зміг стерпіти знущань над дружиною. Так, на жаль існують чоловіки, які б у такій ситуації відреагували би спокійно та не дали відсіч непорядній людині, але навряд чи такі чоловіки викличуть у нас повагу. Ш. вибіг на двір, щоб здійснити поступок, гідний чоловіка – дати ляпасу образнику його дружини. Він, не пам'ятаючи себе, завдав потерпілому кілька ударів рукою по обличчю за всю ту кривду, образи, знущання, які потерпілий впродовж років закидав йому та його дружині. Завдав тому, що пекли, кривавили заподіяні потерпілим рани його душі, образа потьмарила розум.

А. почав захищатися, та брикати ногами, але Ш., що був у сильному хвилюванні, намагався поламати цей опір, тому схватив А. за ногу та опустив із лавки на землю – м'яку траву. А. одразу ж піднявся (ніякої втрати свідомості в нього не було, це стверджують свідки) і тоді у Ш. нарешті з'явилася можливість дати йому ляпасу, що він і зробив, захищаючи честь своєї дружини.

Чи мав він намір завдати А. тілесні ушкодження? Чи був у підсудного умисел, спрямований на завдання таких ушкоджень, який є необхідним елементом складу злочину, передбаченого ст. 125 КК України? Судове слідство не має жодного доказу цьому. Намір завдати ляпасу – це намір образити дією, гідно відповісти образою на образу. Якщо б Ш. переслідував намір завдати тілесних ушкоджень А., йому б це не стоїло ніяких зусиль, враховуючи різницю в віці та, відповідно, у фізичному стані на користь Ш. Він зробив би це свідомо та наодинці, без свідків.

Але він діє без будь-якого наміру, під впливом сильного душевне хвилювання внаслідок насильства, систематичного знущання та тяжкої образи з боку потерпілого.

Згідно п.25 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.2003 “ Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи” насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень аби побоїв), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної шкоди). До тяжкої образи слід підносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.

Шановний суд, вам відомо, що афект виникає як раптово, так і внаслідок серії розподілених у часі повторних психологічних травм.

Що передбачає у такому випадку закон?

У п. 23 вказаної постанови ВСУ, зазначено, що “ За заподіяння (умисно або через необережність) середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, …, кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено”.

Одразу ж Ш. робить заяву дільничому Малиновському, в якій, зокрема, зазначає: “В связи с непрекращающимися угрозами о выселении нас, исходящими от жильца этого дома А . (хотя по нашему заявлению к Вам к нему были приняты меры более 7 лет назад о неправомерности подобных действий), а также недопустимым поведением его по отношению к известным Вам жильцам, вылившемся в садистское избиение их без свидетелей, что в конечном счете стало причиной того, что я, Ш. Александр, не видя другого выхода из-за отсутствия реакции властей на все инциденты с целью их прекращения, ударил А . по лицу и дал ему пощечину при свидетелях. ”

На свою заяву Ш. отримав відповідь , що в порушені кримінальної справи відносно А. відмовлено, з А. проведена профілактична бесіда про недопустимість антигромадської поведінки. Таким чином, поведінка А. під час інциденту визнана антигромадською і з ним була проведена відповідна бесіда працівниками міліції.

Насправді прикро, але потерпілому необхідно зрозуміти, що впродовж років він сіяв вітер, а жнива виявилися грозовими. Сіяв у вразливу та травмовану життєвими обставинами душу, та сіяв і продовжує сіяти такі зерна, які дають у будь-якому випадку лише негативний врожай.

Виходячи з аналізу ситуації, яку дослідив суд, поведінку потерпілого, яка спровокувала вчинок Ш., викликала в нього сильне душевне хвилювання, під час якого він заподіяв А. легке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я, що не є карним за Кримінальним кодексом України, захист просить постановити виправдувальний щодо Ш. Олександра Олександровича відповідно до ч.5 ст. 327 КПК України.