Промова у справі про спричинення тяжкого тілесного ушкодження

Шановний суд,

Напевно не так часто доводиться вам бачити перед собою людину, яка перебувала би в такій депресії від наслідків свого діяння, як мій підзахисний. Сталася велика трагедія – загинула людина, яка до цих рокових подій, була його добрим знайомим, яку він привітав кожного ранку і якій бажав добраніч щовечора. Смерть Ю . настільки вразила мого підзахисного, що він, як найпорядніша людина, щиро визнає себе винним частково, хоча, як я буду стверджувати, його вини у цьому нещасному випадку немає.

Давайте повернемось до обставин справи. Не тільки показами самого підсудного, але й показами трьох свідків встановлено що Б., скромний, тверезий роботящий хлопець, менеджер фірми «ххххх», якого відмінно характеризують і на роботі, і в побуті, і по місцю служби в рядах Збройних сил України, батько двох малолітніх дітей, зранку 15.05.200_ року, прийшов на роботу як завжди о 9.00 ранку. Йому перегородив дорогу сторож Ю., який перебуваючи у стані сп'яніння, почав ображати мого підзахисного та перешкоджати його шляху до робочого місця. Спочатку Б. спокійно просив його пропустити, але зрозумівши, що на Ю. слова не мають жодного впливу, легко відштовхнув його з дороги. Свідок У. підтвердив: це був несильний повштох, від якого аж ніяк не може статися падіння. Але Ю. був п'яний. Він зробив два-три кроки назад, за щось зачепився і впав на спину. Падіння було з ударом потилицею об асфальт. Свідки почули звук, схожий на звук розколотого кавуна. Саме так звучить тріск кісток черепа. На деякий час Ю. втратив свідомість, а підсудний одразу ж викликав швидку допомогу.

Судово-медична експертиза, на висновки якої посилається шановний пан прокурор, на жаль не змогла дати чітку відповідь про те, чи могло бути спричинене падіння потерпілого станом значного сп'яніння, в якому він був (або чи сприяв стан сп'яніння втраті Ю. рівноваги). Таким чином, якщо й існує причинний зв'язок черепно-мозкової травми з діями мого підзахисного, то з неменшим ступенем достовірності можна припустити, що падіння потерпілого на асфальт з ударом головою і спричиненням ЗЧМТ стало наслідком його стану сп'яніння, або ж – наслідком сукупності двох цих причин.

А отже головним у цій справі є питання суб'єктивної сторони складу злочину , тобто питання вини, її форми.

В ході судового слідства нічим не було доведено, що підсудний, відштовхуючи Ю. з дороги, передбачав можливість настання у останнього від цього ЧМТ і бажав її настання або свідомо допускав такий наслідок.

Тому по відношенню до тяжкого тілесного ушкодження, як наслідку його дії, в Бабича не було і не могло бути умислу .

Він був з потерпілим у добрих стосунках: вранці 15.05.200_ р., коли трапилася подія, був, як і завжди, абсолютно тверезий, відштовхнув Ю. не безпричинно, а, щоб мати можливість вчасно пройти на робоче місце, доступ до якого йому було перегороджено, був при цьому в стані сильного хвилювання, що виникало від неправомірних дій потерпілого.

Мій підзахисний дуже позитивно характеризується, для нього не притаманні агресія, образи тощо. Він ніколи нікого не скривдив і не побив. Після падіння Ю., яке стало для нього несподіваним, він відразу викликав швидку допомогу. По його поведінці після того, що трапилося, свідки У. і Т. зробили висновок, що він дуже тяжко переживав травмування Ю.

Сукупність цих обставин з урахуванням вказівок, які містяться в п.24 і особливо в п.26 Постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 01.04.1994 р. (з наступними змінами) “ Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ? я людини “, вимагала кваліфікувати дії Б. тільки як необережні по відношенню до тяжкого тілесного ушкодження, як наслідку його дій.

Нічим не спростовані показання мого підзахисного про те, що він був дуже схвильований образами з боку Ю. та не бажав спричинити йому не тільки тяжких, а взагалі ніяких тілесних ушкоджень, що для нього падіння Ю. і наступна травма голови стали повною несподіванкою. Він цього не передбачав і свідомо не допускав (а.с. 111 -112).

“ У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження … не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити, її дії слід оцінювати як вбивство з необережності або спричинення необережного тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 98 чи ст. 105 КК України” (що відповідає статтям 119 і 128 Кримінального кодексу України 2001 року) – говориться в п. 26 вказаної Постанови Пленуму Верховного суду.

І далі : “ Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, і коли смерть потерпілого сталася від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху або удару, якщо винний не усвідомлював, що від таких дій можуть настати тяжкі наслідки” – записано Пленумом Верховного суду України як керівна вказівка для всіх судів України.

Таким чином, повштох Ю., навіть якщо шановний суд вважатиме доведеним причинний зв'язок її з падінням і ЧМТ, має бути розцінений як необережне спричинення тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікуватися за статтею 128 КК України.

Так я бачу цю справу і тільки таке її вирішення, на мій погляд, найповніше сприятиме реалізації задач кримінального процесу.