Апеляційна скарга у справі про визнання ордеру недійсним та виселення

До Апеляційного суду Тернопільської області

через Тернопільській міськрайонний суд

Адвоката Юдківської А.Ю.

Печерська колегія адвокатів м. Києва

вул. Грушевського 28/2, т. 253-5242

в інтересах п озивача: Д. Тараса Тарасовича ,

46000, м. Тернопіль, вул. Т_ 14,

на рішення

Тернопільського міськрайонного суду від 23.09.200_ р.

по справі №___

за позовом

Тернопільського транспортного прокурора

в інтересах держави в особі

Міністерства транспорту України – Львівської залізниці,

79000, вул. Гоголя, 1, м. Львів

до Виконавчого комітету міської ради м. Тернополя

46000, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль

та п . Ш.,

46000, м. Тернопіль, вул. _____ 2, кв.4

за позовом Д. Тараса Тарасовича до виконавчого комітету

міської ради м. Тернополя та Ш.

про часткове скасування рішення виконавчого

комітету, визнання ордеру недійсним та виселення.

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА 

Оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального права. Висновки суду у рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим у судовому засіданні, не дана належна оцінка всім доказам. Вважаю, що оскаржуване рішення має бути скасовано виходячи з наступних обставин.

•  Посилання суду на встановлену Цивільним кодексом України норму щодо виконання зобов'язань у відповідності до умов договору призвело до незаконності судового рішення, оскільки по-перше Цивільний кодекс взагалі не регулює спірних правовідносин , а по-друге не передбачає самовільного вилучення кредитором майна боржника.

Як зазначено в судовому рішенні, у судовому засіданні встановлено, що 16.01.2001 р. між Тернопільською міською радою та дистанцією цивільних споруд №2 Львівської залізниці було укладено угоду, у відповідності до якої остання зобов'язалася передати в розпорядження Тернопільської міської ради квартири загальною площею 780 кв.м. ( а.с.31-33 ).

Посилаючись на те, що відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України 2004 р. та ст. 161 ЦК України 1963 р. зобов'язання повинні виконуватися належним чином у відповідності до умов договору, суд неправомірно дійшов до висновку, що Тернопільська міська рада набула право на заселення звільненої однокімнатної квартири №4 по вул. _______.

Цей висновок є хибним, у ньому не тільки застосований невідповідний закон, але й спотворена його сутність; цей висновок суперечить зібраним по справі доказам.

По-перше, посилання на Цивільний кодекс, який вступив у силу в 2004 році є неправомірним, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання ним чинності, а відповідно до п.10 його Прикінцевих та перехідних положень, його правила про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим кодексом .

По-друге, відповідно до ст.208 ЦК України (1963 р.), невиконання зобов'язання щодо передачі майна у власність кредитора є лише підставою для отримання кредитором права вимагати відібрання цього майна у боржника і передачі кредиторові, а не підставою примусового, без попередження та наступного узгодження, всупереч законодавству та поза судовим порядком, відібрання цього майна (в даному випадку - житла у залізниці). Таке свавілля не дозволено ані Цивільним, ані Житловим Кодексом, ані законами “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" чи будь-якими іншими.

П.3.2 вказаного договору встановлює, що всі суперечки , що виникають при його виконанні сторони вирішують у встановленому Законом порядку .

Крім того, у вказаному договорі від 16.01.2001 р. у списку житлових будинків, які мають бути передані залізницею не фігурує будинок №2 по вул. ____________ , де знаходиться спірна квартира.

І вказаний договір, і Закон України “Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності” передбачають певний порядок та відповідні документи на підтвердження прийняття-передачі об'єктів. Вказаний порядок не був дотриманий, жодного передбаченого у таких випадках документу на цю квартиру оформлено не було.

Як вбачається з документів представлених в судовому засіданні, начальник відділу квартирного обліку міськвиконкому п. Т. наступного дня після прийняття рішення про заселення спірної квартири, повідомила начальника дистанції цивільних споруд п. М. ( а.с.89 ), про це рішення і те, що воно прийняте на підставі договору від 16.01.2001 р. та площа цієї квартири зарахована у борг залізниці за цим договором ( не сказано ані слова про те, що ця квартира зареєстрована в якості гуртожитку виконкому !).

Судом не встановлено, чи було взагалі відправлено вказаний лист та чи отримав його п. М., тому що 12 лютого 200_ року, тобто через 4 місяці, він повідомляє начальника локомотивного депо Тернопіль, що “... будинок за адресою ___________,2 не винесений в рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради про передачу в комунальну власність міста відомчого житлового фонду і знаходиться на балансі Львівської залізниці .” (а.с.18).

Сама Т. в судовому засіданні визнала, що згідно даних БТІ, Львівська залізниця не передала спірний будинок міській раді та вказаною угодою було передбачено умови прийняття міською радою житлового фонду (стр.3 протоколу судового засідання). Судом ці докази цілком проігноровані.

Отже, всупереч висновкам суду, Тернопільська міська рада не набула жодних прав на спірну квартиру, а тим більш права на її заселення обминаючи вимоги ст.ст. 55, 58 ЖК України (про що буде вказано нижче).

II. Судом встановлене порушення законодавства при прийнятті спільного рішення адміністрації та профкому щодо надання спірної квартири всупереч зібраним по справі доказам. Не дана оцінка фальсифікації, яка мала місце при прийнятті рішення міськвиконкомом.

Як вбачається з матеріалів справи, досліджених в судовому засіданні, Львівська залізниця 22 вересня 200_ року надає Локомотивному депо Тернопіль іншу квартиру, квартиру №4 по вул. ___________ 2 (а.с.21), яку спільним засіданням адміністрації і профкому 23.10.200 - р. надають родині позивача ( а.с.22 ).

Засідання комісії з житлових питань при виконкомі міської ради, де розглядалося питання спірної квартири, відбулося 22.10.200 - року (а.с. 27). Комісія рекомендувала виконкому зареєструвати цю квартиру в якості гуртожитку виконкому та поселити туди на умовах договору економіста Ш. В той же день, того ж 22 жовтня – тобто одразу, без будь-яких перевірок це рішення було затверджено виконкомом (а.с. 28) . Постає питання, на яке я звертала увагу суду, - яке ж з цих засідань – виконкому чи комісії з житлових питань – відбулося раніше? Щоб приховати цю фальсифікацію, міський голова у своєму листі до Тернопільського транспортного прокурора ставить іншу дату засідання комісії з житлових питань – 21.10.200_р. (а.с. 26) , на що також вказували суду. Але цей важливий доказ залишився поза увагою суду. Навпаки, суд вказує у рішенні, що “ за вказаних обставин спільне рішення адміністрації і профспілкового комітету….прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, так як на момент його прийняття дана квартира була передана міській раді і 22.10.200_ р. вже було прийняте рішення…згідно якого вказана квартира зареєстрована в якості гуртожитку і розподілена Ш. ”

Це – свідоме перекручування судом фактів , оскільки квартира міській раді не була передана (про що й підтвердила представник міської ради в судовому засіданні), Локомотивне депо Тернопіль не знало й не могло знати про вказане рішення міської ради, та Локомотивне депо надавало цю квартиру керуючись розпорядженням Львівської залізниці від 22 вересня 200_ року ( а.с.21 ).

Відповідач стверджує, що ордер на спірну квартиру він отримав наступного дня після прийняття виконкомом рішення та одразу ж заселився до неї. Але знов суд проігнорував суперечливість цих показань з матеріалами справи ( а.с.12, 13 ), показаннями представника позивача та свідка Б., згідно яких родині машиніста О., який мешкав в спірній квартирі, тим ж самим рішенням міської ради за клопотанням Локомотивного депо було вирішено надати іншу квартиру, а цю він мав звільнити для Ш., але ордер на нову квартиру він отримав аж наприкінці грудня. Таким чином, всупереч вимогам ст.58 ЖК України, ордер Ш. було видано на зайняту квартиру , у той час як міська влада зволікала з видачею ордера О.

Зазначивши в рішенні, що позивач в жодному зі списків черговиків не перебував під №1, а надання йому спірної квартири суперечило вимогам чинного житлового законодавства щодо розміру, суд не тільки вийшов за межі предмету доказування, а й проігнорував зібрані по справі докази.

Позивач стверджував в судовому засіданні, що порушені відповідачами питання про те, що спірна квартира не задовольняла потреби його родини та що ні в загальній черзі, ні у списку першочерговиків він не перебуває під №1, не входять до предмету доказування по цій справі , вони не пов'язані з вирішенням питання про права та обов'язки сторін по цій справі. Повторивши в судовому рішенні вказані твердження відповідачів, суд вийшов за межі кола фактів, що мають значення для вирішення справи по суті, оскільки справа стосувалася неправомірного вилучення відомчого житла та надання його працівнику іншого відомства, а не питання правомірності розподілу відомством власного житла.

Та навіть допустивши цю процесуальну помилку, суд не забезпечив всебічного дослідження вказаних обставин і не звернув жодної уваги на докази, які спростовували ці твердження , а саме виписку з протоколу №4 спільного засідання профкому і адміністрації локомотивного депо ( а.с.22 ), відповідно до якої спірна квартира надавалася позивачеві для покращення житлових без зняття з квартирного обліку , а також пояснення в судовому засіданні представника Львівської залізниці Ол., який роз'яснив суду чому позивач на даний час є першим в черзі на поліпшення житлових умов.

Крім того не можу не зупинитися ще раз на аморальності та цинічності цього питання, оскільки відсутність можливості у залізниці забезпечити родину Д. достатньою площею не означає, що вони з трьома неповнолітніми дітьми мають жити на вулиці.

Друга половина мотивувальної частини судового рішення є дослівним (з несуттєвими змінами) копіюванням зустрічної позовної заяви Ш., безпідставної та юридично безпорадної. Повторений судом висновок Ш. про відсутність передбачених законом підстав для визнання ордеру недійсним є спотворенням норм, встановлених ЖК України.

Ш. у зустрічній позовні заяві, а слідом за ним й суд у рішенні, стверджує, що в позові Д. має бути відмовлено, тому що він, Ш., отримав спірну квартиру в порядку, встановленому чинним законодавством. Позивач особисто не оспорює правомірність дій пана Ш. по отриманню ним ордеру. Але я вбачаю в постановці питання таким чином, нібито Житловий Кодекс передбачає лише одну підставу для визнання ордеру недійсним – неправомірність дій осіб, що отримали ордер – свідоме перекручування закону: ст.59 ЖК України передбачає й інші підстави для визнання ордеру недійсним, зокрема порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірні дії службових осіб при вирішення питання про надання житлового приміщення , що й відбулося у даній справі.

Як вказав Верховний Суд України, відсутність неправомірних дій осіб, які одержали ордер, виключає можливість виселення їх без надання іншого жилого приміщення, але не є підставою для відмови у позові про визнання ордеру недійсним ( ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 28.10.98, надруковано у зб. “Рішення Верховного Суду України – 1999 р., стор. 30”).

Та нарешті найголовніше:

При посиланні у резолютивній частині судового рішення на безліч положень нормативних актів, що не регулюють спірні правовідносини, суд обійшов мовчанням головну правову норму , що підлягала застосуванню – статтю 55 Житлового Кодексу України.

Позовні вимоги Д., як і позовні вимоги Тернопільського транспортного прокурора, обґрунтовувалися нормою ст. 55 ЖК, відповідно до якої жилі приміщення, що звільняються в будинках, переданих державними підприємствами, установами, організаціями виконавчим комітетам місцевих Рад народних депутатів, заселяються в першу чергу потребуючими поліпшення житлових умов працівниками цих підприємств, установ, організацій. Іншим громадянам звільнені житлові приміщення у вказаних будинках можуть бути надані лише після задоволення потреб працівників відповідного підприємства, установи, організації, що потребують покращення житлових умов. Ордер, виданий виконкомом міської ради у порушення вказаного порядку, за позовом зацікавлених підприємств, установ, організацій має визнаватися судом недійсним.

Я зазначала в судовому засіданні, що питання законності вилучення цієї квартири у залізниці є похідним. Навіть якщо спірний будинок був би правомірно переданий виконкому, особисто для Д. це нічого не змінює, бо жодна норма ЖК чи будь-якого законодавчого акту, а також договір на який посилаються відповідачі, не встановлюють обмеження дії ст. 55 ЖК .

Вказавши в рішенні, що Тернопільській транспортний прокурор та Данелевич обґрунтовують позовні вимоги саме ст. 55 ЖК України, суд жодним словом не обмовився про причини відкидання ним цієї норми права, що призвело до незаконності судового рішення через неправильну юридичну кваліфікацію спірних правовідносин.

Закон встановлює чіткий порядок надання відомчого житла та у відповідності до ст.ст. 52, 55 ЖК України стверджує переважне право Д. на цю квартиру, незалежно від питання правомірності чи неправомірності вилучення її у Львівської залізниці .

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 202, 290, 292, 293, п.4 ст. 305 і ст. 309 ЦПК України, п.п.1, 6 Постанови Пленуму ВСУ №11 від 29.12.76 “Про судове рішення”,

ПРОШУ:

•  Скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23.09.200_ р. по справі №2___ за позовом Тернопільського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту України – Львівської залізниці до виконавчого комітету міської ради м. Тернополя та п. Ш., за позовом Д. Т.Т. до виконавчого комітету міської ради м. Тернополя та п. Ш. про часткове скасування рішення виконавчого комітету, визнання ордеру недійсним та виселення.

•  Постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача та позовні вимоги Тернопільського транспортного прокурора.