Заява про порушення кримінальної справи відносно працівників міліції (від імені потерпілої)

Прокурору Голосіївського району м. Києва

вул. Антоновича 39, 03150, м. Київ

Прокурору м. Києва

вул. Предславинська 45/9, 03150, м. Київ  

Т. Ірини Миколаївни,

вул. _ 3, м. Київ

ЗАЯВА

в порядку ст. 95 КПК України

щодо порушення кримінальної справи відносно працівників Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, які здійснили протиправне , з перевищенням влади, затримання мене та застосування тортур

1. Фактичні обставини затримання.

10 вересня 200_ року я була затримана працівниками Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві разом із моїм колегою – Є. І., з яким ми працюємо контролерами на маршруті №5 рейсового автобусу. Приблизно о 15.00 було затримано І., а коли я запитала осіб, що затримували його та надівали наручники, у чому справа - один з них, як я потім дізналася його ім'я Руслан Г., заломив мені руки за спину та, спричиняючи мені біль і ображаючи брудною лайкою, потягнув через весь ринок у кімнату міліції. Там мене завели в кімнату та наказали “заткнути рота”. Потім інший співробітник на ім'я Макс посадив мене у машину та доставив в райвідділ по вул. Голосіївській 15. В райвідділі мене на протязі години водили з одного кабінету до іншого, потім я довго сиділа в кабінеті на четвертому поверсі..

Потім в кімнату, де я знаходилася, зайшов співробітник міліції на ім'я Ігор, показав мені пенсійне посвідчення та запитав, чи бачила я його. Я відповіла, що подібних посвідчень я бачу сотні на день, а тому пригадати, чи бачила я саме це посвідчення я не можу. Тоді він сказав мені: “ти дебілка, згниєш у тюрмі, а твої діти у притулку” і вдарив кулаком по голові. Потім він вийшов, замість нього зайшов Г., почав посміхатися та казати, що І. вже пише, і, відповідно, я маю писати швидше. Я сказала, що не маю чого писати. Тоді він наказав мені очистити кармани та віддати йому ключі від квартири. Я відповіла, що не віддам ключі, тому що у мене вдома 8-річна дитина. Він сказав: “давай ключі, з твоєю дитиною розберемося”. Потім він покликав співробітницю Олену З., віддав їй моє посвідчення та сказав їй: “Роби протокол, ми зараз будемо її сажати, нехай гниє у тюрмі”. Після цього він покликав до кабінету Ч., який був потерпілим по сфабрикованій кримінальній справі проти І., і сказав, що у нас зараз буде очна ставка та він має розповісти як “ця бандитка змушувала писати пояснювальну записку”. Однак Ч. не мін нічого сказати, Г. його виставив та наказав йти та думати.

Потім заходили різні люди, казали “бандитка”, “колись”, ображали нецензурною лайкою. Приблизно об 11 годині мої сили зсікли, я сказала, що не буду більше ні з ким розмовляти. Після цього мене запросив до себе начальник відділу К. Олександр Сергійович та сказав, що якщо я розповім те, про що мене просять, то мене відпустять, а якщо ні - я піду до тюрми. Я пояснила, що мені нема чого розповідати. Він покликав молодого чоловіка та вони почали оформлювати протокол. Мене запитували, чи бачила я Ч., запитували про родину, чи буде кому виховувати моїх дітей, якщо я сяду у тюрму.

З сусідньої кімнати я чула крики І., якого били.

Я була знесилена та виснажена як фізично так і морально. Біля першої години ночі мене відпустили. Я вийшла з райвідділу, до мене підбігла моя невістка, К., в сльозах, розповіла, що вони з сином розшукували мене, мої співробітники розповіли, що мене затримали і повезли до райвідділу, але в райвідділі їм казали, що мене там немає.

Наступного дня я вийшла на роботу, знов приїхав співробітник міліції Ігор ще з двома особами, доставили мене до райвідділу, де я просиділа цілий день. Ігор знов бив мене ногами та залякував. Б лизько 18.00 Г. повіз мене до прокуратури Голосіївського району на вул. Антоновича 39.

2. Порушення законодавства при затриманні.

Я була затримана приблизно з 15.00 10 вересня по 01.00 11 вересня. Протокол затримання , всупереч ст. 106 КПК України, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Положенню про короткочасне затримання осіб не складався .

Жодної з передбачених законом підстав для мого затримання у працівників міліції не було :

•  мене не застали при вчиненні будь-якого злочину або безпосередньо після вчинення;

•  на мене не вказували очевидці, як на особу, що скоїла злочин; жодних слідів злочину при мені виявлено не було;

•  працівники міліції не мали розумних, достатніх та пропорційних причин, які обґрунтовують або виправдовують обмеження моєї особистої свободи;

•  не існувало необхідності попередити чи припинити злочин;

•  моя особа була встановлена та не викликала сумнівів;

•  я не намагалася втекти;

•  я маю постійне місце проживання та роботу.

Всупереч вимогам закону, незважаючи на мої неодноразові звернення, мені не пояснювали причину мого затримання, не роз'яснювали мої права .

Я була затримана як підозрювана, про що свідчить той факт, що моя особиста справа була витребувана з організації в якій я працюю, та долучена до матеріалів кримінальної справи по обвинуваченню І., але жодного документу, що підтверджував би моє процесуальне становище, складено не було.

Відповідно до ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожна затримана людина повинна негайно бути проінформованою зрозумілою для неї мовою про підстави її затримання і про будь-яке обвинувачення проти неї.

Таким чином, моє затримання здійснене з грубим порушенням чинного законодавства, а отже було незаконним.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про міліцію», основними завданнями міліції є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів. Стаття 5 цього Закону передбачає, що «міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу.»

Всупереч положенням ст. 3 Європейської Конвенції, відповідно до якої ніхто не може зазнавати тортур або такого, що принижує гідність, поводження, на протязі 10 і 11 вересня я зазнавала знущання з боку працівників міліції, мене били, нецензурно ображали, принижували та погрожували найстрашнішим для будь-якої матері - стражданнями моїх дітей.

Вказані заходи фізичного та психічного впливу застосовувались працівниками міліції виключно із-за відсутності будь-яких достовірних даних , які б свідчили про мою участь чи участь І. у скоєнні інкримінованого І. злочину. Я була затримана для того, щоб шляхом тортур примусити мене дати неправдиві показання щодо І. та допомогти працівникам міліції і прокуратури сфабрикувати кримінальну справу проти нього .

Відповідно до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання, яка була ратифікована Україною 24.02.1987 р. і відтоді є частиною національного законодавства України, будь-яка дія, якою будь-якій особі навмисне задаються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї відомості чи визнання , покарати її за дії, у вчинені яких вона підозрюється, коли такій біль або страждання спричиняються державними посадовими особами , є катуванням .

Згідно п.8 Постанови Пленуму ВСУ №15 “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” від 26.12.2003 р., насильство при перевищенні влади або службових повноважень може бути як фізичним, так і психічним. Якщо фізичне насильство полягає в незаконному позбавленні волі, завданні побоїв або ударів, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, у мордуванні, а психічне - у реальній погрозі заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких, дії винної особи потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 365 КК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 3, 28, 29, 121 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання, ст.ст. 4, 25, 94, 95, 97, 227 КПК України, ст. ст. 4, 5, 12 Закону України “Про прокуратуру”, п.п.8, 9, 12 Постанови Пленуму ВСУ №15 “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” від 26.12.2003 р.,

ПРОШУ:

•  Порушити кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України, проти працівників Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві, які причетні до незаконного затримання мене, позбавлення мене свободи, застосування тортур – Г., З., К.

•  Встановити і притягнути до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 365 КК України, інших співробітників міліції, причетних до цього злочину – осіб на ім'я Макс та Ігор.

•  Прокурора м. Києва проконтролювати законність прийняття рішення по моїй скарзі, оскільки вона стосується неправомірних дій працівників правоохоронних органів, тим більш, що всі три постанови прокуратури Голосіївського району м. Києва про відмову в порушенні кримінальної справи проти тих же працівників міліції відносно застосування ними тортур щодо І. вже були скасовані Голосіївським районним судом м. Києва як необґрунтовані.