Скарга до суду на відмову прокуратури в порушенні кримінальної справи відносно працівників міліції (від імені потерпілої) До Голосіївського районного суду м. Києва Т. Ірини Миколаївни, вул. _______ 3, м. Київ, 03028 СКАРГА в порядку ст. 236-1 КПК України На відмову прокуратури в порушенні кримінальної справи відносно працівників Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві 22 лютого 200_ року я подала до прокуратури Голосіївського району м. Києва заяву в порядку ст. 95 КПК України про злочин, скоєний працівниками міліції, які протиправно затримали мене та застосували до мене тортури. 2 квітня 200_ року замість передбаченої законом постанови про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 97 КПК України) я отримала “відписку” за підписом прокурора Голосіївського району м. Києва І., в якій мені було повідомлено, що “порушень закону в діях працівників міліції не вбачається, оскільки вони діяли в межах наданих їм повноважень, передбачених законом України “Про міліцію”. Крім того, мені було роз'яснено, що я не “затримувалась як особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, оскільки не було підстав для цього , а тому відповідний протокол працівниками міліції не складався”. При цьому, намагаючись позбавити мене можливості подальшого оскарження, прокурор свідомо назвав мою заяву про злочин в порядку ст. 95 КПК , на яку він мав надати в 3-денний строк передбачену законом відповідь, “заявою щодо протиправних дій працівників Голосіївського РУГУ”. Оскільки ст. 97 КПК України передбачає лише три форми реагування на заяву про злочин – порушення кримінальної справи, відмову в порушенні кримінальної справи та направлення заяви за належністю, то цей лист прокурора я вважаю саме відмовою в порушенні кримінальної справи та оскаржую його в порядку ст. 236-1 КПК України. Що стосується власне суті відмови, то з викладеними в ній висновками прокурора не можна погодитися з наступних підстав. Прокурор стверджує, що я не була затримана як підозрювана. При цьому він не пояснює в якості кого я була затримана, хоча визнає, що факт мого “ доставлення ” в райвідділ міліції встановлено . Прокурор лукавить, намагаючись розмежувати поняття “ затримання ” та “ доставлення ”. Дійсно, чинне кримінально-процесуальне законодавство України не містить дефініції затримання підозрюваного, а лише визначає його правову природу як тимчасового запобіжного заходу (ч. 2 ст. 149 КПК), підстави, порядок та строки його застосування. Проте в міжнародному праві затримання характеризується як " стан особи, яка позбавлена особистої свободи не в результаті засудження за вчинення правопорушення" (п. п. b, d Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі, прийнятого Резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 р.). Мене примусово , застосовуючи насильство, “ доставили ” у райвідділ, звідки я не мала можливості вийти без дозволу працівників міліції, тобто шляхом процесуального примусу позбавили мене свободи, а отже я була саме затримана . Відповідно до законодавства України затримання є заходом забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, а також тимчасовим запобіжним заходом у кримінальному процесі. Чинне кримінально-процесуальне законодавство врегульовує такі види затримання: затримання підозрюваного органом дізнання, слідчим в порядку статей 106, 115 КПК України та затримання підозрюваного, обвинуваченого в порядку ст. 165 2 КПК України за постановою суду. Оскільки протокол про скоєння мною будь-якого адміністративного правопорушення не складався, а прокурор не дав собі труда пояснити в якості ж кого я була затримана , цілком зрозуміло, що я була затримана саме як підозрювана . Про це свідчить також і той факт, що моя особиста справа була витребувана з організації в якій я працюю, та долучена до матеріалів кримінальної справи по обвинуваченню Є. І., але жодного документу, що підтверджував би моє процесуальне становище, складено не було. Ця суттєва обставина, на яку я вказала в своїй заяві, була проігнорована прокурором . Як вбачається з відповіді прокурора, в журналі райвідділу міліції існує запис про моє перебування у райвідділі. За таких обставин прокурор мав визначити моє процесуальне становище та обставини, що супроводжували затримання. Більш того, у своїй скарзі я вказала імена та прізвища осіб, що здійснювали затримання. Повністю ігноруючи всі мої доводи та пояснення , прокурор не опитав вказаних мною осіб, а для створення видимості перевірки обмежився опитуванням міліціонера РПППСМ райуправління, якого я не бачила, який не приймав участь у моєму затриманні і відповідно не може дати жодних пояснень. Зайве казати, що і мене прокуратура вирішила не опитувати. Таким чином, начебто зроблена прокуратурою Голосіївського району м. Києва перевірка моєї заяви про злочин, не відповідає ані вимогам КПК України, ані міжнародним стандартам та зобов'язанням нашої держави, а тому винесена по ній відмова у порушенні кримінальної справи має бути скасована як передчасна. Стаття 13 Європейської конвенції зобов'язує державу забезпечити кожному, чиї передбачені нею права були порушені, ефективний засіб правового захисту . Він повинен надаватися “навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які діяли, виконуючи свої офіційні функції”. То ж навіть у тому випадку, якщо моє процесуальне становище як затриманої особи не визначено, я маю всі передбачені законом права для оскарження неправомірного затримання та тримання у райвідділі міліції 10-11 вересня 200_. На підставі вищевказаного, керуючись ст.ст. 95, 97, 99, 99-1, 236-1 КПК України, П Р О Ш У: • Скасувати відмову прокуратури Голосіївського району м. Києва про порушення кримінальної справи відносно працівників Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві які причетні до незаконного затримання мене, позбавлення мене свободи, застосування тортур – Р. Г., О. З., О. К. за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України. • В порядку досудової підготовки витребувати із прокуратури Голосіївського району м. Києва матеріали перевірки, по яким відмовлено в порушені кримінальної справи. Додатки: • Копія моєї заяви прокурору Голосіївського района м. Киева від 22.02.200_ р. • Копія відповіді прокурора Голосіївського района м. Киева від 24.03.200_ р. • Копія конверту з поштовим штемпелем на підтвердження дати отримання мною відповіді прокурора. _________________ /Т. І.М./ 
|
