Пояснення адвоката в суді при розгляді скарги на постанову прокуратури про відмову в порушення кримінальної справи відносно працівників міліції

Я повністю підтримую скаргу Д. та прошу скасувати постанову про відмову в порушенні кримінальної справи прокуратури Дарницького району міста Києва від 17.02.200_ року відносно неправомірних дій працівників міліції Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві.

Оскаржувана постанова винесена при неповноті та однобічності перевірки, повному ігноруванні медичних документів та пояснень свідків. Вказана постанова є необґрунтованою , вона винесена без урахування всіх обставин справи та без надання відповідної оцінки зібраним доказам, вона не відповідає вимогам ст. ст. 99, 130 КПК України, а тому має бути скасована.

Прокуратурою знов не дотримано вимог КПК України, не виконано певне коло дій по перевірці доводів скарги Д. Не повторюючи всі недоліки цієї перевірки, які досить детально перелічив скаржник і в самій скарзі, і в поясненнях у суді, хочу зауважити наступне.

Ст.3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка є частиною національного законодавства України, передбачає заборону катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. При цьому, визначення катування міститься в ст.1 Конвенції ООН проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижує гідність, видів поводження і покарання: будь-яка дія, якою особі умисно завдається гострий біль чи страждання, фізичного чи психічного характеру, з метою , наприклад, одержання відомостей чи зізнання ...коли такий біль або страждання завдаються посадовою чи іншою особою , що діє як офіційна особа і т.д.

Стаття 3 Європейської Конвенції покладає на державу як негативне зобов'язання – не допустити катування або інше нелюдське поводження, так і позитивне зобов'язання – провести ефективне розслідування по заяві про катування . Цей обов'язок передбачається також і статтею 13, яка вимагає застосування ефективних засобів, що мають наслідком надання заявникові ефективного доступу до процесу розслідування.

Зайве казати, що відмова в порушенні кримінальної справи при отриманні доказової скарги (за оцінкою Суду це скарга, підкріплена, наприклад, медичними документами та фотознімками) і є типовим прикладом неефективності розслідування в сенсі зобов'язання нашої держави за ст.3. Питання, чи можливе ефективне розслідування без порушення кримінальної справи, при неможливості відповідно провести слідчі дії та призначити експертизу, є риторичним.

Якщо ми згадаємо відому справу Полторацький проти України , то визнавши, що твердження щодо катування не було доведено поза розумним сумнівом, Суд, тим не менш, зазначив, що “офіційне розслідування тверджень про погане поводження було поверховим і формальним”, було зазначено брак записів, які б могли продемонструвати, крок за кроком, характер розслідування, проведеного у зв'язку із звинуваченнями. Це “не свідчило про серйозні зусилля встановити, що відбувалося насправді”, а отже було визнано порушення Україною ст.3 саме через неефективність розслідування.

Без порушення кримінальної справи неможливо в повній мірі перевірити заяву про злочин щодо спричинення Д. тілесних ушкоджень та неможливо призначити судово-медичну експертизу, яка, відповідно до ст.76 КПК України, є обов'язковою для визначення тяжкості тілесних ушкоджень і механізму їх спричинення, рівно як неможливо виконати всі перелічені у скарзі і поясненнях Д. слідчі дії для з'ясування дійсних обставин справи, щоб прийняти законне рішення по справі щодо застосування до нього катування і тортур.

Згідно п.6 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 1997 року №8 ”Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах” у кримінальному судочинстві обов'язковою умовою призначення експертизи є порушення кримінальної справи .

Хоча українське законодавство не містить положень про спеціальні процедури розслідування справ за фактами катувань або неналежного поводження, які б дозволяли презюмувати факт катувань, інакше кажучи перекладати тягар доведення з потерпілого на відповідні державні органи якщо вони заперечують факт катувань – саме цим шляхом і йде Європейський Суд, а отже і національні суди мають дотримуватися цієї практики. Якщо особа отримує тілесні ушкодження перебуваючи в умовах позбавлення волі, то саме на органи влади покладається тягар доказування щодо причин виникнення тілесних ушкоджень.

Судом було зазначено, що “в ході судового слідства на національному рівні при розгляді скарг затриманих на погане поводження, судді національних судів мають отримати від представників правоохоронних органів спростування того факту, що тілесні пошкодження були отримані заявником в умовах тримання під вартою або докази того, що вони були наслідком законних дій”.

Оскільки наявність достовірних медичних висновків є вирішальним фактором в процесі встановлення істини при співставленні двох протилежних версій - скаржника та правоохоронного органу – необхідно, щоб вказані висновки не тільки існували, але й мали ретельний та незалежний характер . Зокрема, Судом визнані проблеми, пов'язані з неадекватним характером виконання процедурних зобов'язань за статтею 3 у випадку відсутності адекватної судово-медичної експертизи затриманих, в тому числі їх освідування кваліфікованим медичним персоналом ( Аккос проти Туреччини, Доклад Комісії, Айдин проти Туреччини, рішення, пар.107 ). Тобто ситуація, коли при наявності достатніх підстав судово-медична експертиза не призначається, є неприпустимою.

На жаль ми маємо справу із узаконеною практикою та політикою терпимості з боку прокуратури до фактів катувань підозрюваних працівниками міліції при спробі отримати від них зізнання. При цьому доказам скаржника та численних свідків на його боці протиставлені показання самих працівників міліції. Це, м'яко кажучи, є несерйозним – жоден з працівників міліції, які застосовують насильство до підслідних з метою вибити зізнання, ніколи і ні за яких умов не зізнавався в цьому. Якщо ми сьогодні будемо спиратися на такі свідчення, ми будемо вимушені визнати, що катування в нас відсутні взагалі.

Для мене залишається незрозумілим, на що розраховує прокуратура Дарницького району, втретє відмовляючи в розслідуванні заяви Д.. На то що він втомиться дошукуватись правди, зламається та в нього не вистачить сил продовжувати скаржитись? Знов провернемося до практики Європейського Суду: “Наполегливість заявниці в підтримання своєї скарги щодо катування, разом із наявністю медичних доказів у матеріалах справи, мала бути достатньою підставою для того, щоб спонукати прокурора провести розслідування по суті скарги” ( Везнедароглу проти Туреччини )

Вважаю, що цією бездіяльність органів прокуратури спричиняється шкода правам та інтересам потерпілого від злочину, які остаються незахищеними; цією бездіяльністю спричиняється шкода інтересам суспільства та авторитету правоохоронних органів.

Враховуючи наведене, на підставі ст. 236-2 КПК України, прошу суд скасувати постанову прокуратури району від 17.02.200_ р. та направити матеріали для проведення додаткової перевірки і для порушення кримінальної справи.