|
|
Справа про екстрадицію
А. Скарга на відмову в допуску адвоката Генеральному прокурору України Адвоката Юдківської А.Ю. на захист
СКАРГА на відмову начальника міжнародно-правового управління Генеральної прокуратури України в задоволенні клопотання
23 лютого 200_ року я звернулася до начальника міжнародно-правового управління Генеральної прокуратури України К. з клопотанням про направлення начальнику СІЗО №13 Державного департаменту України з питань виконання покарань повідомлення про допуск мене як захисника для реалізації права на побачення із підзахисним С. Григорієм Валентиновичем, наодинці без обмеження кількості і тривалості побачень на весь період його перебування у СІЗО до вирішення питання щодо його екстрадиції відповідно до ст. 12 Закону України “Про попереднє ув'язнення”. Листом №14/2-29871-05 від 24.02.200_ р. мені було відмовлено у задоволенні цього клопотання, оскільки “кримінальна справа стосовно С. знаходиться у провадженні правоохоронних органів Республіки Бєларусь”, а тому ГПУ не наділена повноваженнями , передбаченими статтею 12 Закону України “Про попереднє ув'язнення” , згідно якої “особа, взята під варту, має право на побачення з захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа” З вказаним висновком не можна погодитися з наступних підстав. С. перебуває під вартою за рішенням суду за поданням органу прокуратури України до прийняття Генеральною прокуратурою України рішення щодо його екстрадиції в Республіку Бєларусь . Як адвокат, що має право на здійснення адвокатської діяльності в Україні, я не захищаю і не можу захищати С. від кримінального переслідування, ініційованого проти нього в Бєларусі. Я здійснюю захист його прав і інтересів при процедурі розгляду та прийняття рішення щодо його екстрадиції, яка провадиться Генеральною прокуратурою України. Тому саме Генеральна прокуратура України і є тим органом, “в провадженні якого знаходиться справа” в сенсі статті 12 вказаного Закону. Крім того, від дня подачі скарги до Європейського Суду з Прав Людини, С. є особою, на яку поширюється Європейська угода про осіб, що приймають участь в процесі Європейського Суду з Прав Людини, статтею 3 (2) (с) якої передбачено його право на спілкування з адвокатом, що має право виступати в судах країни, в якій його затримано. За окремим дорученням я також здійснюю представництво його інтересів під час розгляду міграційними службами України його заяви про надання йому статусу біженця в Україні. Для забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. В частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу, тобто можливість кожної особи одержувати правові послуги. Жодним чином не заперечуючи той факт, що мої регулярні клопотання про побачення із С. задовольняються Генеральною прокуратурою , хочу зазначити наступне. Процедура отримання дозволу на побачення від Генеральної прокуратури України обтяжена специфікою роботи приймальні ГПУ, її відомчими правилами, неможливістю вручити клопотання безпосередньо особі, яка надає дозвіл на побачення та одразу ж отримати відповідь. Період від подачі клопотання до отримання дозволу становить 3-4 дні – стільки часу мають чекати адвокат та затриманий, поки клопотання про побачення “гуляє” коридорами ГПУ. Але процедури, що тривають і у Страсбурзі, і в органах міграції України щодо С. іноді потребують термінових заходів, необхідності негайно зустрітися із підзахисним для отримання від нього певних пояснень або документів. Ці декілька днів, на протязі яких доводиться очікувати дозволу на побачення, іноді можуть відіграти вирішальну роль. Таким чином створюються штучні перешкоди для реалізації права на захист , яке гарантоване Конституцією України та іншими міжнародно-правовими актами. Так, згідно “ Своду принципов защиты всех лиц, подвергаемых задержанию или заключению в какой бы то ни было форме ”, затвердженому резолюцією 43 /173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 р., «право задержанного или находящегося в заключении лица на его посещение адвокатом, на консультации и связь с ним, без промедления или цензуры… не может быть ограничено» У п. 8 “Основних положень про роль адвокатів”, що прийняті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 року, встановлений обов'язок компетентних влад забезпечити з атриманій, заарештованій або поміщеній в тюрму особі необхідні умови, час і засоби для зустрічі або комунікацій й консультацій з адвокатом без зволікань і перешкод. Враховуючи наведене, керуючись ст. 12 Закону України «Про прокуратуру»,
ПРОШУ: • Визнати неправомірною відмову начальника міжнародно - правового управління Генеральної прокуратури України у моєму клопотанні щодо направлення начальнику СІЗО №13 Державного департаменту України з питань виконання покарань повідомлення про допуск мене як захисника для реалізації права на побачення із підзахисним С., наодинці без обмеження кількості і тривалості побачень на весь період його перебування у СІЗО до вирішення питання щодо його екстрадиції • Задовольнити вказане клопотання.
Додатки: • Моє клопотання від 23.02.200 _ р. • Копія відповіді від 24.02.200 _ . • Копія ордерів на ведення справ С..
01.03.200_ р.
--------------- Б. Скарга на незаконне затримання До Печерського районного суду м. Києва
адвоката Юдківської А.Ю.
в інтересах громадянина Республіки Білорусь
СКАРГА в порядку ч.5 ст.29, ст. 55 Конституції України,
на незаконне затримання
1. Фактичні обставини затримання. Громадянин Республіки Білорусь С. Григорій Валентинович, який розшукувався правоохоронними органами Білорусі для притягнення до кримінальної відповідальності за ч.4 ст.209 КК РБ (шахрайство, вчинене у особливо великих розмірах), був затриманий співробітниками Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві 29 грудня 200_ року о 17 годині 35 хвилин, та до 11 січня 200_ року, тобто понад 13 діб утримувався у Печерському райвідділі без постанови суду , що є грубим порушенням ст. 29 Конституції України, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 106 КПК України. 11 січня 200_ року Печерським районним судом м. Києва було винесено постанову про обрання щодо С. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 1 місяць. Як вбачається з документів, представлених до суду, Печерський РУ ГУ МВС України в м. Києві 5 січня 200_ р. звернувся до Лідського РВВС з проханням на протязі доби надати необхідні документи для їх направлення до районного суду. Натомість, 6 січня 200_ р., на ім'я заступника Генерального прокурора України Шинальського О.І. заступником Генерального прокурора Республіки Білорусь відправлено листа , що містить прохання взяти С. під варту на підставі ст. 61 Мінської конвенції до отримання вимоги про видачу. 2. Порушення законодавства при затриманні. Негайне звільнення С. по спливу 72 годин перебування під вартою передбачалося не тільки вказаними нормами Конституції, Європейської конвенції, КПК України, але й самою Мінською Конвенцією. С. було затримано на підставі ч.2 ст. 61 Конвенції (затримання особи без клопотання при наявності підстав підозрювати, що вона здійснила на території іншої сторони учасниці злочин, що передбачає видачу). Навіть якщо б лист заступника Генерального прокурора Білорусі заступнику Генерального прокурора України було б належним чином оформлено як клопотання, воно було направлено лише 06.01.200_ р., тобто через сім діб після затримання С. . Ч.2 ст.62 Конвенції говорить: «особа, затримана відповідно до пункту 2 статті 61, повинна бути звільнена , якщо вимога про їх видачу не поступить на протязі строку, передбаченого законодавством для затримання», тобто протягом 72 годин. Таким чином, перебування С. під вартою після з 29 грудня 200_ року до 11 січня 200_ р. без рішення суду є незаконним. У відповідності до рішення Європейського Суду з прав людини Броуган та інші проти Сполученого Королівства (29.11.1988 р.) строк перебування під вартою без судового контролю на протязі чотирьох днів та шести годин виходе за суворі рамки строку, який допускається у відповідності до п.3 ст.5 Європейської Конвенції . Крім того, як було зазначено Європейськім судом, “практика тримання особи під вартою без спеціальної законної підстави через відсутність ясних норм, які регулюють становище затриманого, внаслідок чого особа може бути позбавлена волі на необмежений термін без судового дозволу, несумісна з принципами правової визначеності і захисту від сваволі , які є лейтмотивами і Конвенції і принципу панування права” ( Йециус проти Литви , рішення від 31.07.2000 р., п.62) Згідно ч.5 ст.29 Конституції України, “ кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання ”. Відповідно до п.4 ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, “ кожен, кого позбавлено волі внаслідок арешту або затримання має право на судовий розгляд , при якому суд без зволікання встановлює законність затримання …” На підставі викладеного, керуючись ч.5 ст.29, ст.55 Конституції України, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст.106 КПК України, п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, п.п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 8 жовтня 2004 р. “Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією”,
ПРОШУ: • Визнати затримання С. 1966 р.н., в період з 29 грудня 200_ року по 11 січня 200_ року незаконним. • В порядку підготовки справи до розгляду витребувати матеріали щодо С. з Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві.
ДОПОВНЕННЯ до скарги на незаконне затримання від 19.01.200_ р. в порядку ч.5 ст.29, ст. 55 Конституції України, п.4 ст.5 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, п. 4 ст. 9 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права
11 січня 200_ року Печерським районним судом м. Києва було винесено постанову про обрання щодо С. Григорія Валентиновича запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 1 місяць . С. був заарештований за ініціативою Лідського районного відділу Управління внутрішніх справ Гродненської області Республіки Бєларусь відповідно до вимог ст.62 Мінської Конвенції “Про правову допомогу та правовим відносинам по цивільним, сімейним та кримінальним справам” до надання необхідних матеріалів про екстрадицію. Запобіжний захід щодо нього було обрано Печерським районним судом м. Києва за поданням в.о. прокурора Печерського району м. Києва з метою забезпечення можливості доставки його в компетентний суд при позитивному вирішення питання про видачу. Встановлений судом строк сплинув 12 лютого цього року, питання про подовження цього строку судом не розглядалося, а С. ще й досі протизаконно перебуває під вартою. Таким чином майже три тижні мій довіритель безпідставно утримується у СІЗО №13 м. Києва. Згідно ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. С. не був звільнений з-під варти в порушення вимог Конституції України, Європейської Конвенції про захист прав і свобод людини, Закону України “Про попереднє ув'язнення”. Звернення до Генеральної прокуратури України та начальника СІЗО №13 м. Києва результатів не дали. На даний час вирішення питання щодо екстрадиції С. зупинено у зв'язку з двома обставинами – вимогою Європейського Суду з прав людини зупинити екстрадицію С. до розгляду його заяви, а також прийняттям до розгляду Управлінням з питань міграції міста Києва заяви С. про надання йому в Україні статусу біженця. На сьогоднішній день С. є особою, що звернулася за статусом біженця на території України, а тому вирішення питання щодо його екстрадиції становило б порушення основних принципів національного і міжнародного права, зокрема, закріплених в ст. 3 Закону України “Про біженців”, а також ст.33 Конвенції, що стосується статусу біженців (1951 р.), ратифікованою Україною, у яких йдеться про заборону вислання і примусового повернення біженців до країни, у якій особа зазнає переслідувань. Принцип заборони повернення біженців, а також осіб, що звернулися за статусом біженця до країни, у якій вони зазнають переслідувань, є обов'язковим для дотримання державами, незалежно від умов міждержавних договорів, і є фундаментальною нормою міжнародного права, яку не може бути порушено. Оскільки обрання С. запобіжного заходу у вигляді взяття під варту було обумовлено розглядом питання щодо його можливої подальшої екстрадиції, обраний Печерським судом строк застосування цього заходу сплинув , а підстави, що існували під час обрання цього заходу на даний час відсутні, подальше утримання Светлорусова під вартою є незаконним та таким, що не має під собою жодного обґрунтування. Відсутність чіткого регламентування внутрішнім законодавством процедур, пов'язаних із утриманням під вартою осіб, щодо яких вирішуються питання про можливість екстрадиції чи надання статусу біженця, не може виправдати незаконного, без постанови суду, ув'язнення С. Як зазначено Європейськім судом, “практика тримання особи під вартою без спеціальної законної підстави через відсутність ясних норм, які регулюють становище затриманого , внаслідок чого особа може бути позбавлена волі на необмежений термін без судового дозволу, несумісна з принципами правової визначеності і захисту від сваволі , які є лейтмотивами і Конвенції і принципу панування права” ( Йециус проти Литви , рішення від 31.07.2000 р., п.62) Згідно ч. 5 ст. 29 Конституції України “кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.” Відповідно до п. 4 ст. 5 Європейської Конвенції: «Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним». Згідно п. 4 ст. 9 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права “кожному, хто позбавлений волі внаслідок арешту чи утримання під вартою, належить право на розгляд його справи в суді, щоб цей суд міг невідкладно винести постанову щодо законності його затримання і розпорядитися про його звільнення, якщо затримання є незаконним”. На підставі вищенаведеного, керуючись ч. 5 ст. 29 Конституції України, п. 4 ст. 9 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, п. 4 ст. 5 Європейської конвенції про права людини та основні свободи, п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 року N 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”,
ПРОШУ: 1. Визнати незаконним тримання С. під вартою в періоди з 29 грудня 200_ року по 11 січня 200_ року та після 12 лютого 200_ року. 2. Відновити порушені права С.. – прийняти рішення про його негайне звільнення.
Додатки: • Копія постанови Печерського районного суду від 11.01.200_ р. • Копія довідки про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця; • Копія висновку Дерджавного комітету України у справах національностей та міграцій щодо прийняття рішення про оформлення документів С.; - Копія ордера. 09.03.2005 року
Адвокат ________________/ Юдківська А.Ю./
--------------- В. Заперечення на апеляцію прокурора В Апеляційний суд м. Києва через Печерський районний суд м. Києва, м. Київ,01001, вул. Хрещатик 42-а
адвоката Юдківскої А.Ю.,
в інтересах
ЗАПЕРЕЧЕННЯ на апеляцію прокурора на постанову Печерського районного суду м. Києва від 09.03.200_ 9 березня 200_року Печерським районним судом м. Києва було розглянуто мою скаргу на незаконне затримання громадянина Республіки Бєларусь С.Григорія Валентиновича, 1966 р.н., та тримання його під вартою без постанови суду в періоди з 29 грудня 200_ по 11 січня 200_року та після 11 лютого 200_р. Рішенням суду мої вимоги було задоволено частково. Затримання і тримання С. під вартою в період з 29 грудня 200_ року до 11 січня 200_ цілком справедливо і обґрунтовано було визнано незаконним. 16.03.200_. прокуратурою Печерського району міста Києва подано апеляцію на вказану частину рішення. Прокурор просить скасувати постанову, згідно якої затримання С. Григорія Валентиновича та тримання його під вартою в період з 29.12.200_ року до 11.01.200_ року визнано незаконним, мотивуючи це тим, що перебування С. під вартою було санкціоновано заступником прокурора Гродненської області, який обрав для С. відповідний запобіжний захід. Аргументуючи таку позицію, прокурор вказує, що “так як у зазначеній постанові (про зміну запобіжного заходу) повністю додержано вимоги ст.ст.13, 61 Мінської Конвенції(?), то ця постанова є законною та підлягає виконанню на території України як офіційний документ(?!) ”. З вказаними висновками прокурора не можна погодитися з наступних підстав. По-перше, цілком незрозуміло, яким чином у постанові органу слідства про зміну запобіжного заходу взагалі можуть бути враховані вимоги будь-яких міжнародних договорів про правову допомогу, зокрема Мінської Конвенції. По-друге, автор апеляції підмінює поняття , та посилаючись на ст.13 Конвенції, яка передбачає, що “ Документы, которые на территории одной из Договаривающихся Сторон изготовлены или засвидетельствованы учреждением или специально на то уполномоченным лицом в пределах их компетенции и по установленной форме и скреплены гербовой печатью, принимаются на территориях других Договаривающихся Сторон доказательной силой официальных документов », стверджує що постанова Білоруських слідчих органів є законною та підлягає виконанню на території України. У ст. 13 мова йде лише про дійсність документів, але жодним чином не про обов'язковість їх виконання ! Що стосується ст. 61 Мінської Конвенції, то в ній як раз і йде мова про те, що постанова про взяття під варту є лише підставою , на яку має міститися посилання у клопотанні уповноваженого органу про взяття під варту до отримання вимоги про видачу. Таким чином, відповідно до вимог Мінської Конвенції, Генеральна прокуратура Республіки Бєларусь мала звернутися до Генеральної прокуратури України з клопотанням про взяття під варту С. на підставі зазначеної постанови про зміну йому запобіжного заходу , затвердженої заступником прокурора Гродненської області. Але питання застосування Мінської Конвенції в даному випадку є похідними. Головний принцип, з якого виходив суд, визнаючи незаконність затримання і тримання під вартою С., полягає в тому, що Конституція України має найвищу юридичну силу (ст. 8). Згідно ст. 29 Конституції, ніхто не може бути заарештований та триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду . Саме тому твердження прокурора, що “С. законно знаходився під вартою на підставі постанови про зміну запобіжного заходу, санкціонованою заступником прокурора Гродненської області” є безвідповідальним та таким, що суперечить основоположним засадам правової системи України. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 351, 366 КПК України,
ПРОШУ: Залишити апеляцію прокурора по справі Ч. на п останову Печерського районного суду м. Києва від 9.03.200_ р. без задоволення, а постанову суду в оскаржуваній прокурором частині без змін.
--------------- В Апеляційний суд м. Києва через Печерський районний суд м. Києва, м. Київ,01001, вул. Хрещатик 42-а адвоката Юдківскої А.Ю., Печерська колегія адвокатів м. Києва, 01021, м. Київ, вул. Грушевського 28/2 в інтересах щодо якого Печерським районним судом м. Києва 11.01.200_ р. обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА На постанову Печерського районного суду м. Києва від 9 березня 200_ 9 березня 200_ року Печерським районним судом м. Києва було розглянуто мою скаргу на незаконне затримання громадянина Республіки Бєларусь С., 1966 р.н., та тримання його під вартою без постанови суду в період з 29 грудня 200_ року по 11 січня 200_ року. В судовому засіданні я доповнила вимоги та просила визнати незаконним також тримання С. під вартою після 11 лютого 200_ року, оскільки сплинув встановлений судом строк такого тримання, а питання про подовження строку судом не розглядалося. Відповідно у додатковій скарзі ставилося питання про відновлення порушених прав С. та негайне звільнення його з під варти. Рішенням суду мої вимоги було задоволено частково. Затримання і тримання С. під вартою в період з 29 грудня 200_ року до 11 січня 200_ цілком справедливо і обґрунтовано було визнано незаконним. Що стосується відмови в задоволенні решти вимог, з висновками суду що вони не підлягають задоволенню оскільки “не можуть бути розглянуті судом в порядку оскарження незаконного затримання” не можна погодитися з наступних підстав. С. був заарештований відповідно до вимог ст.62 Мінської Конвенції “Про правову допомогу та правовим відносинам по цивільним, сімейним та кримінальним справам” до надання необхідних матеріалів про екстрадицію. У п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 р. № 166. “Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією” зазначено, що “відповідно до ч. 3 ст. 29 Конституції суди повинні приймати до свого провадження та розглядати по суті скарги осіб, затриманих на підставі запиту іншої держави про екстрадицію, на незаконність затримання, а також скарги їхніх захисників і законних представників. Розгляд таких скарг провадиться за правилами, встановленими частинами 7 і 8 ст. 106 КПК. Вирішуючи питання про законність затримання, суддя має враховувати як відповідні положення КПК щодо порядку затримання та процесуального його оформлення, так і положення відповідного міжнародного договору, у зв'язку з виконанням якого особу було затримано”. Стаття 106 КПК (та стаття 165-2 КПК, на яку посилається стаття 106 КПК) регулюють порядок розгляду питання про обґрунтованість затримання або перебування під вартою, тобто питання наскільки фактичні та юридичні обставини виправдовують чи виправдовували затримання або взяття під варту особи. Таким чином, суд розглядає по суті, наскільки підстави, що лежать в основі затримання виправдовують чи продовжують виправдовувати затримання. У скарзі від 19 січня йшлося про порушення права С. не бути ув'язненим інакше ніж за рішенням суду. Печерським районним судом було 11.01.200_ р. винесено постанову про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 1 місяць, а не на 1 рік, як зазначено в постанові Печерського суду від 9.03.200_ . Цей термін сплинув, а тому суд має вжити термінових заходів щодо відновлення порушених прав С.. Висновок суду щодо неможливості розглянути питання про звільнення С. в порядку процедури розгляду рішення на незаконне затримання і тримання під вартою не відповідає гарантіям habeas corpus , закріпленим у ст. 29 Конституції України та § 4 ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Тлумачачи відповідне положення Конвенції, Європейський Суд зазначив, що “ Стаття 5 § 4 надає важливі гарантії від безпідставного тримання під вартою, забезпечуючи затриманим особам можливість одержати перевірку судом законності їх тримання під вартою під час початкового позбавлення волі, а також – якщо здатні виникати нові питання законності – періодично у подальшому . (Бенджамін та Уілсон проти Сполученого Королівства , § 33 ). “ З тексту статті 5 § 4 зрозуміло, що у розглянутого органу мають бути не лише дорадчі функції, але і повноваження «прийняти рішення» щодо «законності» затримання і наказати звільнення, якщо затримання незаконне . ( Уікс проти Сполученого Королівства , § 61). Запобіжний захід щодо С. було обрано Печерським районним судом м. Києва, то ж саме цей судовий орган і є гарантом законності процедури перебування С. під вартою. Утримання під вартою поза строк, обумовлений постановою суду, тобто поза межами періоду з 11 січня по 11 лютого 200_ року, є незаконним, і саме суд має відреагувати на таке порушення. На даний час подальше перебування С. під вартою є незаконним та безпідставним з огляду на наступне: • Запобіжний захід у вигляді перебування під вартою було обрано щодо С. строком на 1 місяць , цей строк сплинув 12 лютого 2005 року. • Відповідно до вимог ст.62 Конвенції “Про правову допомогу та правовим відносинам по цивільним, сімейним та кримінальним справам” ( Мінської Конвенції) особа, затримана у зв'язку з клопотанням про взяття під варту до отримання вимоги про видачу, підлягає звільненню, якщо така вимога не отримана протягом 1 місяця з дня затримання . З матеріалів справи не вбачається, чи була отримана Генеральною прокуратурою України належним чином оформлена вимога про видачу С. до 29 січня 200_року. • Запобіжний захід щодо С. було обрано Печерським районним судом м. Києва за поданням в.о. прокурора Печерського району м. Києва з метою забезпечення можливості доставки його в компетентний суд при позитивному вирішення питання про видачу. Питання щодо видачі С. компетентним органам Республіки Бєларусь на сьогоднішній день не може розглядатися з наступних підстав: • у зв'язку із вимогою Європейського Суду з прав людини зупинити екстрадицію С. до розгляду його заяви; • у зв'язку із прийняттям до розгляду Управлінням з питань міграції міста Києва заяви С. про надання йому в Україні статусу біженця, що унеможливлює процедуру екстрадиції, оскільки принцип заборони повернення біженців, а також осіб, що звернулися за статусом біженця до країни, у якій вони зазнають переслідувань, є обов'язковим для дотримання державами, незалежно від умов міждержавних договорів, і є фундаментальною нормою міжнародного права, яку не може бути порушено. Таким чином подальше утримання С. під вартою є незаконним, необґрунтованим, та таким що грубо порушує його права, гарантовані Конституцією України та міжнародними нормативно-правовими актами, які є частиною законодавства України. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 106, 165-2 КПК України ,
ПРОШУ: • Скасувати постанову Печерського районного суду м. Києва від 9.03.200_ р. в частині відмови в задоволенні додаткової скарги. • Визнати незаконним тримання С. під вартою в період після 12 лютого 200_ року. • Відновити порушені права С.– прийняти рішення про його негайне звільнення. • В іншій частині постанову Печерського суду залишити без змін. Додаток: копія Апеляційної скарги.
--------------- Д. Апеляційна скарга на обрання запобіжного заходу В Апелляционный суд г. Киева 01601,Киев, ул. Владимирская,15
в інтересах громадянина Республіки Бєларусь
АПЕЛЛЯЦИОННАЯ ЖАЛОБА 11 января 200_ года Печерский районный суд г. Киева, рассмотрев представление и.о. прокурора Печерского района г. Киева о даче разрешения на задержание гражданина Республики Беларусь С., постановил избрать С. меру пресечения в виде содержания под стражей сроком на 1 месяц. Обжалуемое постановление считаю преждевременным, вынесенным на основании неисследованных материалов, не соответствующим действующему законодательству Украины и ее международным обязательствам, и подлежащим отмене по следующим основаниям. 1. Прокурор в своем представлении, а следом и суд, исходили из того, что Генеральной прокуратурой Украины было получено ходатайство о заключении под стражу С. в порядке ст. 61 Конвенции о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам (Минская конвенция 1993 г.). Подобное ходатайство, как и любой другой процессуальный документ, должно соответствовать определенной системе требований и быть соответствующим образом оформлено. Однако в материалах дела имеется не ходатайство, а письмо заместителя Генерального прокурора Республики Беларусь Ивановского А.В., адресованное не Генеральной прокуратуре Украины как уполномоченному Минской Конвенцией органу , а лично заместителю Генерального прокурора Шинальскому А.И., которое начинается словами «Уважаемый Александр Иванович» и содержит просьбу о взятии С. под стражу на основании ст. 61 Минской конвенции. Подобное письмо нельзя было рассматривать как официальный документ, достаточный для решения вопроса о лишении человека свободы, тем более при отсутствии каких-либо иных предусмотренных для этой процедуры документов. 2 . В соответствии с п.5 Постановления Пленума ВСУ №16 от 8 октября 2004 «О некоторых вопросах применения законодательства, которое регулирует порядок и сроки задержания (ареста) лиц при решении вопросов, связанных с их экстрадицией», рассмотрение судами представления о задержании лица или его временном аресте, осуществляется по правилам, установленным ст.165-2 УПК Украины. Суд должен проверить наличие запроса и соответствующих документов, определенных договором, на основании которых решается вопрос об экстрадиции, а также отсутствие обстоятельств, которые препятствуют выдаче. Необходимые документы, перечень которых определен ст.58 Минской Конвенции в материалах дела отсутствуют. В деле имеется лишь копия постановления о привлечении С. в качестве обвиняемого от 5.12.200_ г. (л.д. 8) и постановление об изменении ему меры пресечения с подписки о невыезде на взятие под стражу, датированное тем же числом (л.д.9-10), из которого следует, что С. 22 февраля 200_ года дал подписку о невыезде (вероятно, в статусе подозреваемого, т.к. обвинение предъявлено не было). При этом сам С. настаивает, что никакой подписки он не давал, его вообще не было в тот момент в Беларуси, что легко проверить по штампам в его паспорте. Однако суд не взял это во внимание и отказал в ходатайстве об истребовании паспорта С. из ОВИРа Оболонского района г. Киева. Суд также не учел беспочвенность утверждения о том, что С. пытается скрыться от следствия и суда, которое опровергается фактом регулярного соблюдения С. регистрационной процедуры продления пребывания в Украине. 3. Суд не обратил внимания на незаконность пребывания С. под стражей на протяжении более 13 (!) суток без постановления суда , что является грубейшим нарушением ст. 29 Конституции Украины, ст. 5 Европейской конвенции о защите прав и основных свобод человека, ст. 106 УПК Украины. В соответствии с представленными в суд документами, С. был задержан 29.12.200_ г. в 17.35 и до 11.01.200_ г. содержался в Печерском РОВД г. Киева. Немедленное освобождение С. по истечении 72 часов пребывания под стражей предписывалось не только указанными законами, но и самой Минской Конвенцией. С. был задержан на основании ч.2 ст. 61 Конвенции (задержание лица без ходатайства при наличии оснований подозревать, что оно совершило на территории другой Договаривающейся стороны преступление, влекущее выдачу). Даже если бы письмо заместителя Генерального прокурора Беларуси заместителю Генерального прокурора Украины было надлежащим образом оформлено как ходатайство, оно было направлено лишь 06.01.200_ г., т.е. через семь суток после задержания С.. Ч.2 ст.62 Конвенции гласит: «лицо, задержанное согласно пункту 2 статьи 61, должно быть освобождено , если требование о его выдаче не поступит в течение срока, предусмотренного законодательством для задержания», т.е. в течение 72 часов. Таким образом, пребывание С. под стражей после 17.35 1 января 2005 г. является незаконным. В соответствии с решением Европейского Суда по правам человека Броуган и другие против Соединенного Королевства срок содержания под стражей без судебного контроля на протяжении четырех дней и шести часов выходит за строгие рамки срока, который допускается в соответствии с п.3 ст.5 Европейской Конвенции. 4. Суд не принял во внимание обстоятельство, являющееся первостепенным как для определения подлежащей применению правовой нормы, так и для разрешения поставленного вопроса по существу – основание для избрания меры пресечения С. следственными органами Беларуси противоречит одному из основных принципов справедливого судебного разбирательства, гарантированных Конституцией Украины и Европейской Конвенцией – принципу презумпции невиновности. В постановлении об изменении меры пресечения С. от 5.12.200_ г. (л.д. 10) указано, что взятие под стражу к нему применено на одном основании – из-за того, что находясь на свободе, он может препятствовать исполнению приговора (!). Не уклоняться от суда и следствия, не влиять на свидетелей, не препятствовать установлению истины, а именно – препятствовать исполнению приговора. Таким образом, следственным органам Беларуси уже известно о том, что по делу С. будет вынесен обвинительный приговор . Пленум ВСУ в указанном постановлении №16 от 8 октября 200_ (п.5) указал, что судам необходимо учитывать и другие положения международных договоров, которыми предусмотрено право стороны, к которой обращаются с запросом, отказать в выдаче лица . В частности, п. А Статьи 6 Европейской конвенции о международной действительности судебных решений по уголовным делам (Гаага, 28 мая 1970 г., подписана Украиной 8/6/2000 г., вступила в силу 12/6/2003 г.) гласит, что в обеспечении исполнения, о котором подается запрос, может быть отказано, когда обеспечение исполнения противоречило бы основополагающим принципам правовой системы запрашиваемого государства . К таким основополагающим принципам, несомненно, относится презумпция невиновности. Фактически, Печерский суд г. Киева, почему-то сославшись на статьи 2, 3, 10, 11 Европейской Конвенции, не относящиеся к рассматриваемому вопросу, сославшись но не приняв во внимание положения ст. 6 Европейской Конвенции и ст. 29 Конституции Украины, неправомерно применив ст. 61 Минской Конвенции, отказал С.. в правосудии и в судебной защите его прав и свобод, предоставленных Конституцией Украины, Общей Декларацией прав человека, Европейской Конвенцией о защите прав человека и основных свобод. Приоритет, данный письму заместителя Генерального прокурора Республики Беларусь, над Конституцией Украины и первостепенного значения международно-правовыми актами, является искажением основополагающих принципов правовой системы государства и его Основного Закона. Европейский Суд отмечает в своих решениях, что «любое лишение свободы должно осуществляться не только в соответствии с основными процессуальными нормами национального права, но также соответствовать цели статьи 5, то есть защищать человека от лишения свободы вследствие произвола властей» ( Чахал против Соединенного Королевства ). На основании изложенного, руководствуясь ст. 29 Конституции Украины, ст.ст. 5, 6 Европейской Конвенции о защите прав и основных свобод человека, ст. ст.106, 165-2 УПК Украины, ст.ст. 58-62 Минской Конвенции, ст. 6 Европейской конвенции о международной действительности судебных решений по уголовным делам, Постановлением Пленума ВСУ №16 от 8 октября 2004 «О некоторых вопросах применения законодательства, которое регулирует порядок и сроки задержания (ареста) лиц при решении вопросов, связанных с их экстрадицией»,
ПРОШУ: 1. Отменить постановление Печерского районного суда г. Киева от 11.01.200_ г. об избрании в отношении гражданина Республики Беларусь С. Григория Валентиновича меры пресечения в виде содержания под стражей и освободить его. • Истребовать из Печерского РУ ГУ МВС Украины в г. Киеве материалы, которыми обосновывалось задержание С. • Истребовать из ОВИРа Оболонского района г. Киева паспорт гражданина Беларуси С. Григория Валентиновича. • Рассмотрение данной апелляционной жалобы провести с моим участием. Приложения: • Копия ордера на ведение дела. • Копия Апелляционной жалобы.
Е. ПОЯСНИТЕЛЬНАЯ ЗАПИСКА к заявлению о предоставлении статуса беженца В Государственный комитет Украины
ПОЯСНИТЕЛЬНАЯ ЗАПИСКА к заявлению Гражданина Республики Беларусь С. 29 декабря 200 _ года в 17 часов 35 минут С. Григорий Валенктинович, 1966 года рождения, гражданин Республики Беларусь, был задержан работниками милиции в городе Киеве. До 11.01.200 _ г. ( 13 суток !) содержался в Печерском РОВД г. Киева без постановления суда , что является грубейшим нарушением ст. 29 Конституции Украины, ст. 5 Европейской конвенции о защите прав и основных свобод человека, ст. 106 УПК Украины. Задержание С. было произведено на основании того, что правоохранительными органами Республики Беларусь 6 апреля 200 _ года было утверждено постановление об оглашении его в межгосударственный розыск по странам СНГ, в Украине данная информация была введена в базу данных БИТ МВД Украины 25.05.200 _ г. Через 7 суток пребывания С. под стражей без решения суда, 5 января 200 _ г. Печерское РУ ГУ МВД Украины в г. Киеве обратилось в Лидское РОВД г. Гродно с просьбой предоставить необходимые документы для передачи их в суд. Письмо заместителя Генерального прокурора Беларуси заместителю Генерального прокурора Украины (а не оформленное надлежащим образом в соответствии с Минской Конвенцией ходатайство), содержащее просьбу о заключении С. под стражу на основании п.2 ст.61 Конвенции, было направлено лишь 06.01.200_ г. Согласно ч.2 ст.62 Конвенции, «лицо, задержанное согласно пункту 2 статьи 61, должно быть освобождено , если требование о его выдаче не поступит в течение срока, предусмотренного законодательством для задержания», т.е. в течение 72 часов . Такой же срок предусмотрен Конституцией и УПК Украины. 11 января 200 _ года Печерский районный суд г. Киева вынес постановление, которым заключил г-на С. под стражу «с целью обеспечения возможной доставки его в компетентный суд при позитивном решении требования о его выдаче» Республике Беларусь. Данным постановлением Печерский суд вышел за пределы своих полномочий, поскольку избрание судом меры пресечения С. не входило в его компетенцию, он мог лишь дать разрешение на задержание С. в соответствии с представлением прокуратуры. 13 января 200 _ года адвокат обжаловала постановление Печерского районного суда г. Киева в Апелляционный суд г. Киева. Определением Апелляционного суда от 20.01.200 _ обжалованное постановление оставлено без изменений. 19 января 200 _ года адвокат подала в Печерский районный суд г. Киева жалобу на незаконное задержание г-на С. в течение 13 суток без судебного решения. Данная жалоба до настоящего времени не рассмотрена. Согласно документам, которые поступили из Лидского районного отдела Управления внутренних дел Гродненской области Республики Белорусь, усматривается, что 13.11.200 _ года возбуждено уголовное дело по факту совершения преступления в 199 _ году (через 5 лет!), предусмотренного ст.90 ч.4 УК Беларуси в редакции 1960 г (завладение имуществом путем обмана и злоупотребления доверием, совершенное в особо крупном размере), впоследствии квалификация изменена на ст.209 ч.4 нового УК РБ. В соответствии с копией постановления об избрании меры пресечения в отношении г-на С. от 5 декабря 200 _ года, представленной в Печерский районный суд, 22 февраля 200 _ года в отношении подозреваемого С. была избрана мера пресечения в виде подписки о невыезде, Обвинение С. было предъявлено 5 декабря 200 _ года (через 21 месяц), и тогда же мера пресечения изменена на взятие под стражу. Однако, в соответствии со ст. 118 УПК Республики Беларусь, если мера пресечения избрана подозреваемому, то обвинение ему должно быть предъявлено в течении десяти дней после избрания меры пресечения. Если в этот срок обвинение не предъявлено, следственный орган обязан отменить меру пресечения . Таким образом, на момент предъявления обвинения Заявителю 5 декабря 200 _ года она давно утратила свою силу, и соответственно об изменении меры пресечения речь идти не могла , что подтверждает незаконность представленных документов. Согласно показаниям С., никакой подписки о невыезде он не давал, в феврале 200_ года его вообще не было в Беларуси, что легко проверить по штампам о въезде-выезде в его паспорте. Однако Печерский суд г. Киева не взял это во внимание и отказал в ходатайстве об истребовании паспорта С. из ОВИРа Оболонского района г. Киева. Обвинение, предъявленное С. неконкретно и необоснованно. В соответствии с представленными документами, он обвиняется в том, что будучи директором ООО «А.» якобы дал указание руководителю ОАО «Л.», с которым состоял в доверительных отношениях перевести сумму 793485000 белорусских рублей на корреспондентский счет 311632111 в АКБ «С.» г. Рига в АБ «И.», при этом кому принадлежит указанный счет – основополагающий вопрос – следствием не установлено. С учетом того, что предполагаемое преступление якобы совершено 10 лет назад, не предоставлены документы (переходные положения УК, справки о размере минимальной заработной платы и т.д.) для подтверждения того, что срок его давности не истек. Следственными органами Республики Беларусь продемонстрирован явный отказ С. в правосудии: в постановлении об изменении меры пресечения С. от 5.12.200_ г. указано, что взятие под стражу к нему применено на одном основании – из-за того, что находясь на свободе, он может препятствовать исполнению приговора (!). То есть, следственным органам Беларуси уже известно о том, что по делу С. будет вынесен обвинительный приговор . Таким образом, основание для избрания меры пресечения С. следственными органами Беларуси противоречит одному из основных принципов справедливого судебного разбирательства, гарантированных Конституцией Украины и Европейской Конвенцией – принципу презумпции невиновности. Учитывая изложенные выше обстоятельства, 20 января 200 _ года Заявителем была подана соответствующая жалоба в Европейский Суд по Правам Человека. Заявитель полагает, что в случае его выдачи в Республику Беларусь он рискует подвергнуться пыткам либо бесчеловечному или унижающему достоинство обращению в ходе расследования уголовного дела с целью получения признания в преступлении; также считает, что его право на справедливое судебное разбирательство, гарантированное статьей 6 Конвенции, уже нарушено Республикой Беларусь. В числе прочего Заявитель ссылается на специальный доклад Белорусского Хельсинкского Комитета к 60й сессии Комиссии ООН по правам человека. Адвокат Заявителя также направила в Европейский Суд ходатайство о принятии временных мер в соответствии с правилом 39 Регламента Суда. 21 января 200 _ года Председатель Палаты Европейского Суда, в которую было направлено дело, сообщил правительству Украины, что для исполнения судебной процедуры не рекомендуется осуществлять экстрадицию С. в Республику Беларусь до рассмотрения данного вопроса Европейским Судом. 8 февраля и 14 февраля адвокатом Заявителя были также направлены в Европейский Суд дополнительные обоснования жалобы, включающие информацию о системном характере применения пыток к бизнесменам Беларуси, оказавшимся в заключении. Эти дополнительные обоснования были получены Судом, о чем было сообщено Правительству Украины. 21 февраля 200_ года С. через администрацию СИЗО №13 г. Киева обратился в Управление по делам национальностей и миграции с заявлением о предоставлении ему статуса беженца в Украине. Копия данного заявления также направлена в Европейский Суд. С уважением, Анна Юдковская, Адвокат С.
|
|
|
Анна Юдківська © 2007 | Дизайн – Е. З. © 2007 |