|
|
Ганна Юдківська*
Застосовність принципу презумпції невинуватості Стаття 147 КПК України передбачає, що в разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а так само, якщо ця особа притягається до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства, слідчий зобов'язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову. За своїм змістом цей захід процесуального примусу є тимчасовим обмеженням для особи виконувати свої трудові чи службові обов’язки в період проведення слідства по справі. Цей захід не відноситься до запобіжних, хоча, в цілому, й переслідує таку ж мету. Він також не пов'язаний із кінцевими висновками органів слідства, а слугує лише засобом забезпечення проведення всебічного та повного розслідування справи. Важливо, що Проект КПК подібного заходу не передбачає. Сьогодні відсторонення від посади відбувається з санкції прокурора чи його заступника. Але видається, що діючі правила ст. 147 КПК варто доповнити положенням про можливість застосування даного заходу лише з дозволу суду. Подібний законопроект - проект Закону України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо перевірки чи вирішення питання стосовно деяких слідчих дій)" - було нещодавно внесено народним депутатом України Ю.Р.Мирошниченком (реєстр. № 1092 від 30 листопада 2007 року). Не погоджуючись з таким розширенням ролі суду на стадії досудового слідства, Верховний суд в своєму висновку щодо цього законопроекту вказав: У цьому контексті необхідно зазначити, що відсторонення обвинуваченого від посади має яскраво виражену антикорупційну функцію та функцію запобігання службовим зловживанням і застосовується слідчим за санкцією прокурора на стадії досудового розслідування з підстав, передбачених частиною першою статті 147 КПК України (в разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а так само, якщо ця особа притягається до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства). Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора України (частина третя статті 147 КПК України). Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає потреба»1. Тим не менш, з огляду на можливе виникнення права особи на відшкодування шкоди, завданої застосуванням даного заходу примусу, видається доцільним його застосування саме з дозволу суду. При цьому презумпція невинуватості буде вимагати, щоб необхідність тимчасового відсторонення обвинуваченого від посади була викликана наявністю в матеріалах справи такої сукупності фактичних даних, яка свідчила б про те, що особа намагається, завдяки своєму службовому становищу, продовжити злочинну діяльність чи перешкоджати встановленню істини по справі, як то: знищити чи змінити зміст тих чи інших документів, вплинути на підлеглих, інших обвинувачених, свідків та потерпілих з метою отримати від них сприятливі показання. В силу презумпції невинуватості не може слугувати підставою відсторонення від посади (ні, тим більше, для звільнення) дискредитація організації, в якій працює обвинувачена особа. За усталеною практикою Вищого господарського та Вищого адміністративного судів України, факт порушення кримінальної справи не є підставою для припинення повноважень арбітражного керуючого або ліквідатора підприємства. Так, ухвалою ВАСУ від 15 листопада 2007 року відмовлено у задоволенні касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25 липня 2006 р., якою головою ліквідаційної комісії ТОВ СФ «Прикордонник» призначено його генерального директора, проти якого порушено кримінальну справу. ВАСУ зазначив, що «наявність порушеної кримінальної справи відносно даної особи не може бути підставою для будь-яких обмежень його прав за виключенням прямо передбачених кримінально-процесуальним законодавством». Видається, що при дотриманні всіх гарантій обвинуваченого тимчасове відсторонення від посади як засіб процесуального примусу щодо посадової особи, обвинуваченої у скоєнні посадового злочину, не буде входити у конфлікт із презумпцією невинуватості. Але доволі частою є ситуація, коли особу, обвинувачену у скоєнні злочину, звільняють з роботи одразу ж після порушення кримінальної справи проти неї, не дочікуючись рішення суду. Чи будуть такі дії роботодавців порушенням принципу презумпції невинуватості? Вперше це питання постало перед Євро-пейським Судом у справі С. проти Сполученого Королівства2. Заявник працював помічником сторожа в академії, де була здійснена серія крадіжок. Після залишення у офісі академії банкноти із спеціальною пудрою (що було зроблено за допомогою поліції), банкнота зникла, а залишки пудри були виявлені на пальцях заявника. Заявника було звинувачено у крадіжці вказаної банкноти, він був відсторонений від роботи, а потім, за рішенням трудового трибуналу, звільнений. У листі – повідомленні про звільнення було зазначено: «причиною Вашого звільнення є крадіжка із шкільного офісу». Заявник наполягав, що для оцінці того, чи було його звільнення порушенням статті 6-2 визначальними є засто-совані терміни – його було звільнено саме за «крадіжку», а не за «можливу крадіжку», тобто на підставі презумпції вини. У цій спра-ві Суд провів чітке розмежування між кримінальними та цивільними (трудовими) процесами, що витікають із одного й того самого факту. У таких процесах запроваджені різні стандарти доказування, і виправдання обвинуваченого за відсутністю доказів «поза ро-зумним сумнівом» не виключає автоматично його цивільно-правової відповідальності. Суд зазначив, що в той час як посадові особи держави зобов’язані пильно дотримуватися принципу презумпції невинуватості у кримінальному процесі, такий їх обов’язок не постає автоматично відносно цивільних взаємо-відносин особи із державою, в тому числі що стосується трудових відносин. Факт звільнення заявника не включав визначення кримінального обвинувачення, до якого може бути застосовано принцип презумпції невинуватості, та не мав жодного впливу на подальше кримінальне переслідування заявника. Таким чином скарга на порушення статті 6-2 Конвенції була визнана неприйнятою ratione materiae. В іншій справі Ікс проти Австрії3, трудо-вий спір, який закінчився звільненням заявника, мав місце вже після його виправдання у кримінальній справі. Суд зауважив, що національний суд при розгляді трудової справи зважив всі факти стосовно поведінки заявника – шкільного вчителя – в тому числі й ті, які були відкинуті судом у кримінальному провадженні, як такі, що не відносяться до справи. Суд ще раз наголосив на розмежуванні кримінальних і трудових справ, яке виправдовує різницю між висновками судів щодо одних й тих самих фактів. Пізніше Суд неодноразово повторював щодо ствердженого порушення принципу презумпції невинуватості у зв’язку із звіль-ненням, що звільнення через підозру у скоєнні злочину не пов’язано з визначенням кри-мінального обвинувачення та не є порушен-ням статті 6-2, оскільки це питання відно-ситься до працевлаштування і трудових відносин, а не до контексту реального кри-мінального переслідування (рішення у спра-вах Ісаак проти Сполученого Королівства4, Моісеєв проти Росії). Цікавим з цього приводу видається рішення про прийнятність у справі Кузьмін проти Росії5. Заявник – районний прокурор – був обвинувачений у зґвалтуванні у своєму робочому кабінеті неповнолітньої дівчини. Через декілька днів після порушення кримінальної справи та за два дні до пред’явлення заявнику обвинувачення прокурор краю направив Генеральному Прокурору Російської Федерації представлення про звільнення заявника з посади, у якому зазначалося, що «як було встановлено в ході слідства… залишившись наодинці із дівчиною, А. Кузьмін здійснив щодо неї зґвалтування та інші дії сексуального характеру...» На основі фактів, викладених в представленні, Генеральний прокурор РФ одразу ж видав наступний наказ про звільнення заявника: «21 квітня 1998 р. прокурор Мотигинського району, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння зґвалтував...., а також здійснив з нею інші дії сексуального характеру... По відношенню до А. Кузьміна порушено кримінальну справу, йому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Оскільки така поведінка ганьбить звання прокурора, А. Кузьміна має бути звільнено». Заявник скаржився, що таке формулювання у наказі про звільнення порушувало принцип презумпції невинуватості. Незважаючи на наведену вище позицію Суду щодо розмежування кримінальних та трудових правовідносин, Суд визнав скаргу прийнятною. Відмінність цієї справи від попередніх полягає в тому, що по-перше, ствердження вини заявника високою посадовою особою сталося під час розслідування кримінальної справи, а по-друге, прокуратура у цій справі виступала не лише як роботодавець заявника, а й як орган, що розслідував кримінальну справу проти нього. І саме в цьому контексті гарантії презумпції невинуватості мали утримати Генерального Прокурора РФ від ствердження вини заявника до вирішення справи судом, навіть у такому «внутрішньому» документі як наказ про звільнення. Звільнення на підставі переконаності роботодавця в невідповідності особі займаній посаді через наявність підозри у скоєнні злочину та порушену кримінальну справу, лежить в сфері трудових правовідносин, та не становить таким чином втручання в презумпцію невинуватості. Так, наказом від 30.12.1997 Міністр закордонних справ України звільнив начальника консульського управління К., проти якого було порушено кримінальну справу. В формулюванні наказу значилося наступне: «Враховуючи суттєві порушення і численні недоліки, …які свідчать про невідповідність К. займаній посаді, а також те, що він взятий під варту і проти нього Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу, наказую: К. звільнити… з посади начальника консульського управління за невідповідністю займаній посаді, ст. 40 п. 2 КЗпП України». Скарга пана К. щодо порушення принципу презумпції невинуватості була відхилена Європейським судом через не вичерпання внутрішніх засобів захисту6, але видається, що за практикою Суду ця заява є також неприйнятною ratione materiae. По-іншому виглядає питання дотримання принципу презумпції невинуватості у наказі про звільнення підполковника міліції К., виданому 18 лютого 2008 р. Міністром внутрішніх справ України К. було звільнено одразу ж після сумновідомого факту начебто демонстрації їм непристойного жесту спікеру ВР України, який набув широкого обговорення в ЗМІ та у владних коридорах. Матеріали про скоєння К. адміністративного правопорушення (порушення правил безпеки дорожнього руху) були направлені до суду, але задовго до винесення рішення судом К. було звільнено із формулюванням «за скоєння адміністративного правопорушення». Оскільки питання встановлення факту винуватості К. у вчиненні правопорушення знаходилося на розгляді в суді, формулювання причини звільнення «за скоєння адміністративного правопорушення», враховуючи, між іншим, суспільний інтерес до цієї справи, становило втручання в право К. вважаться невинуватим у вчиненні правопорушення доки його вину не буде встановлено в передбаченому законом порядку. Вирок, який набрав чинності, є підставою для припинення трудового договору в двох випадках: коли працівник позбавлений судом права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, та коли встановлена міра покарання фактично виключає можливість продовження даної роботи (п. 7 ст. 36 КЗпП України). Закон не дозволяє звільнення працівника, який перебуває під вартою, до остаточного вирішення судом питання про його винуватість у скоєнні злочину.
--------------------------- * Ганна Юдківська Адвокат, магістр права та європейських наук (Університет Роберта Шумана, м.Страсбург), юрист Європейського суду з прав людини, здобувач Академії адвокатури України 1. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba5 9140111fc2256bf7004f9cd3/0b73a5798bc28428c22573fc002eb28f?OpenDocument 2. C. v. the United Kingdom, № 11882/85, рішення від 7 жовтня 1987 року. 3. X. v. Austria, № 9295/81, рішення від 6 жовтня 1982 року. 4. Isaacs v. the United Kingdom, № 22393/93, рішення щодо прийнятності від 1грудня 1993 р. 5. Kouzmin v. Russia , № 58939/00, рішення щодо прийнятності від 30 червня 2005 р. 6. Koval v. Ukraine, № 65550/01, рішення щодо прийнятності від 10 грудня 2002 року.
|
|
|
Анна Юдківська © 2007 | Дизайн – Е. З. © 2007 |